Я іду у помислах до тебе.
Із гріхом вступаючи в двобій,
Відчуваю на душі потребу,
Низько поклонитися тобі.

Може, тут, сягаючи вершини,
Де віки з вітрами гомонять,
Я почую стомлене: "Звершилось..."
І сприйму, як Божу благодать.

І життя, що вже надміру сіре,
Враз освітять чисті небеса,
І до серця доторкнеться віра,
Дух Святий, що творить чудеса.

І прийде так легко й світанково
Вже згори народження моє...
О, Голгофо, з іменем Христовим
Образ твій для мене постає.

Хоч тебе не разу я не бачив,
Та чи й буду бачити коли?
Все одно - задумаюсь і плачу
Тут Його, Ісуса, розп'яли.

Він за мене у нелюдських муках
Смерть прийняв, здолавши силу зла.
О, Голгофо, сива, як розлука,
До твойого прихилюсь чола.

Може, тут, на перехресті світу,
У недремній пам'яті сторіч,
Я прозрію і побачу світло,
Що розсіє наді мною ніч.

Зможу душу спраглу оросити
Життєдайним золото-дощем,
Щоби вічним бути, як Спаситель,
Прославляти ще Його і ще...