Було це в селі - так розказують люди,
В той час коли сонце нистерпно пекло,
Горячі жнива починалися всюди,
І вийшли на поле жінки за село

Одна з них помітела враз над хатами
Димок підозрілий далеко в селі
Горить - простогнала вона зі сльозами

І сердце від жаку стиснулось її
Ниначи щось чула стривожина мати
Душею було невимовло сумна
Чи то не моя загорілася хата?
Промовила раптом ледь чутно вона

Покинула серп і помчала я вітер
На серци безмирно їй тяжко було
Нічого в той час не хотіла на світі
А тільки скоріше скоріше у село.

Її босі ноги стирпня пробивала
І піт заливав її очи сумні
Летіла як пташка і небо благала
І терпло від роспочу тіло її

Так, хата горіла. Її бідна хата
Вогню не могли погасити ні як
І вбігла у вогонь не вагаючись мати
І з криком розлуки, і з жахом в очах

Здавалось вона відійшла вже у вічність
Здавалось що жертвою стала вогню
Та вийшла вона, пригортаючи міцно
До себе заплакану доньку свою.

Вогонь обпалив матиринскії руки
Та дочка живою була на руках
І сльози від щастя чи ще від розлуки
Стояли в глибокіх жіночих очах

Пробігли роки... Мати вже постаріла
І якось промовила дочка її
Соромлю людей що такі обгорілі
І чорні до того-ж щей руки твої

Заплакавши гирько, їй мати сказала
Тобі я зробила усе що могла
Ці руки... Я ними тебе врятувала
А ти їх не ціниш дитино моя.

Так часто бувае і в нас Християни
Тих рук, що спасли нас, не цінемо ми
Тих рук, що на себе взяли наші рани
Соромимось часто лиш перед людьми.

Як би ми в той час могли бачити Того
Хто спас нас від смерти, о як Він скорбить.
Давайте ж почнем свідкувати про Бога.
Давайте почнем Його рани цінить.

Хай очі Господні сумними не будуть
І руки зневаженими за добро
Давайте за те що безмежно так любить.
Покірними будемо слову Його.
                                      Амінь.